Н-ському районному суду
ЗАЯВА
про підбурювання до вчинення злочину з метою його викриття (провокацію злочину)

Європейський суд з прав людини не забороняє використовувати у кримінальному провадженні докази, отримані в результаті проведення НС(Р)Д, наприклад, операцій під прикриттям.
Проте ЄСПЛ забороняє судам використовувати докази, отримані в результаті провокації правоохоронців. Тому проведення заходів, пов’язаних, наприклад, із використанням негласних агентів, повинне супроводжуватися відповідними гарантіями. У цій частині ЄСПЛ виділяє дві групи гарантій.
Перша стосується заходів, які вживаються безпосередньо на етапі здійснення контролю за вчиненням злочину. Друга — це процесуальні гарантії на стадії розгляду справи у суді.
Так, у справі «Тексейра де Кастро проти Португалії» ЄСПЛ провів межу між неналежними діями працівників поліції в ході контрольованої закупки та діями звичайних агентів, які діють під прикриттям з метою отримання доказів щодо вчинення особою злочину без активного підбурювання до його вчинення. Заборона підбурювання поширюється як на працівників поліції, так і на осіб, які діють за їх вказівкою.
Так, перед проведенням контролю за вчиненням злочину працівники правоохоронних органів повинні: володіти достатнім обсягом інформації про причетність особи до вчинення злочину; вступати у злочин лише на етапі його підготовки або вчинення; поведінка агентів повинна бути пасивною.
Загалом про активну поведінку, яку може бути розцінено як провокацію, може свідчити самостійне звернення до особи (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ванян проти Росії»), повторні пропозиції після відмови особи, наполягання (див. рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви») і навіть спроба викликати співчуття (див. рішення ЄСПЛ у справі «Худобін проти Росії»).
Провокація (підбурювання) до вчинення злочину збоку правоохоронців є порушенням п.1 ст.6 Конвенції.
Відповідно до українського законодавства, рішення ЄСПЛ є для українських судів джерелом права й підлягають застосуванню для правовідносин, що виникають у судовій практиці.
Таким джерелом права зокрема є постанова ЄСПЛ від  4 листопада 2010 р. у справі «Баннікова (Bannikova) проти Російської Федерації»  (скарга № 18757/06).  Заявниця Баннікова у своїй скарзі в ЄСПЛ стверджувала, що її визнали винною у вчиненні злочину, спровокованого правоохоронними органами через агента — провокатора й що вона не вчинила би злочину без їхнього втручання.
За період своєї великої прецедентної практики ЄСПЛ розробив поняття провокації злочину з метою його викриття, адже використання такої провокації порушує п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини (надалі — Конвенція) , на відміну від застосування законних агентурних методів при розслідуванні кримінальних справ. Європейський Суд ухвалив, що використання особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів – не може саме по собі порушити право на справедливий розгляд. Ризик підбурювання з боку співробітників міліції, викликаний зазначеними методами, означає, що їхнє використання має бути строго регламентованим (Постанова Європейського Суду в справі «Раманаускас проти Литви», п. 51).
Безпосередньо, для відмежування провокації злочину від передбачених методів розслідування Європейський Суд розробив наступні критерії.
Перевірка обґрунтованості підбурювання.
У частині розгляду заяві про провокаційні дії, спрямовані на спонукання вчинення злочину з метою його викриття, Європейський Суд, звертає увагу на те, чи був б вчинений злочин без втручання органів влади. Визначення підбурювання, дане Європейським Судом у згаданій Постанові Європейського Суду в справі «Раманаускас проти Литви» (див. п. 55), говорить наступне: «Підбурювання з боку поліції має місце там, де задіяні посадові особи — співробітники служб безпеки або особи, що діють за їх розпорядженням — не обмежувані фактично необхідною пасивною слідчою діяльністю, а такі, що здійснюють такий вплив на особу, як підбурювання до вчинення злочину, що в іншому випадку не був би вчинений, з метою забезпечити докази й почати карне переслідування…».
При визначенні, чи було слідство «фактично пасивним», Європейський Суд розглядає причини проведення прихованої операції й поводження органів влади при її проведенні. Європейський Суд буде опиратися на те, чи були об’єктивні відомості про те, що особа була залучена в злочинну діяльність і була істотна ймовірність вчинення злочину.
У справі Малінінас (Malininas) ЄСПЛ  установив, що оперативно-розшуковий захід мав на увазі провокацію злочину з метою його викриття: «ЄСПЛ відзначає, що ініціатива належить співробітникові поліції В., коли той уперше звернувся до заявника з питанням про те, де він може придбати заборонені наркотики. Потім заявниця сама запропонувала постачати їм наркотики. У ході операції заявникові запропонували значну грошову суму – 3000 дол. США – за поставку великої кількості наркотиків, що явно являє собою підбурювання до постачання товарів. Суд першої інстанції визнав визначальну роль поліції… У цій справі дані елементи, на думку ЄСПЛ, розширили роль поліції від рамок таємних агентів до «агентів — провокаторів». Поліція не просто «приєдналася» до чиненого злочину, а спровокувала його. Необхідний висновок з даних обставин: поліція не обмежила себе розслідуванням злочинної діяльності заявника у фактично пасивній манері, а вжила вплив, такий, як підбурювання до вчинення злочину…».
Отут слід зазначити, що саме таким чином, тобто — незаконно, провокативно, у більшості випадків діють працівники багатьох українських підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків.
При визначенні границь між законним втручанням таємного агента й провокуванням злочину, ЄСПЛ розглядає питання, чи піддавалася особа примусу до вчинення злочину. ЄСПЛ установив, що відмова слідчих органів від спостереження без втручання з таким поводженням, як прояв ініціативи при встановленні зв’язку із заявником, повторною пропозицією посприяти, незважаючи на первісну відмову, наполегливе підбурювання, підняття ціни вище середньої або гра на співчутті заявника за допомогою згадування абстинентного синдрому («ломки»).
Застосовуючи перераховані вище критерії, ЄСПЛ покладає тягар доказування на органи влади. У даному зв’язку ЄСПЛ ухвалив, що «обов’язок довести відсутність підбурювання покладає на обвинувачення, за умови, що заяви відповідача не є цілком неправдоподібними».
Процедура, у період дії якої заява про підбурювання було розглянута
Ст. 6 Конвенції буде дотримана тільки у випадку, якщо заявник зміг ефективно підняти питання про підбурювання під час розгляду його справи, як за допомогою заперечення, так і іншим способом. Обов’язок довести відсутність підбурювання покладається на обвинувачення, за умови, що заяви захисту не є цілком неправдоподібними. За відсутності будь-якого такого доказу, завданням судових органів є розгляд фактів справи й вжиття необхідних заходів для з’ясування істини з метою визначення, чи мало місце підбурювання. У випадку встановлення, що підбурювання мало місце, судові органи повинні зробити висновки відповідно до Конвенції.
Якої би процесуальної форми національні суди не дотримувалися, ЄСПЛ вимагає, щоб така форма була змагальною, детальною, комплексною й незаперечною в питанні провокації злочину.
Питання, на які повинні були звернути судові органи при ухваленні рішення за заявою про провокацію злочину з метою його викриття, викладені в справі Раманаускаса: «ЄСПЛ відзначає, що в ході судочинства заявник повторював, що був спровокований на вчинення злочину. Відповідно, національні органи влади й суди повинні були, щонайменше, ретельно розглянути… чи мало місце підбурювання з боку органів прокуратури до вчинення злочинного діяння. У даному зв’язку вони повинні були встановити, зокрема, причини проведення операції, ступінь задіяності поліції в злочині й характер будь-якого підбурювання або тиску, якому піддавався заявник. … Заявник повинен був мати у своєму розпорядженні можливість викласти свою справу по кожному з даних пунктів». Крім того, ЄСПЛ встановив, що заява підсудного про визнання провини стосовно інкримінованих злочинних діянь не звільняє суд першої інстанції від обов’язку розглядати заяви про підбурювання (там же, п. 72).
Наостанок, ЄСПЛ вказує, що загальною рисою багатьох справ про агентів — провокаторів є те, що заявник не може подати заяву про підбурювання, оскільки захист не має доступу до значимих доказів, часто внаслідок формального рішення про обмеження, яке надається доказам особливої категорії (наприклад – перевірка показів агента, який вчинив контрольовану закупку). При цьому, ЄСПЛ приймає той факт, що можуть існувати обмеження в праві на цілком змагальну процедуру у випадку гострої потреби у світлі істотного зустрічного суспільного інтересу, такого як національна безпека, необхідність нерозголошення певних поліцейських методів ведення розслідування або захист основних прав іншої особи. Проте, розгляд не буде справедливим, якщо тільки які-небудь складності, що виникли у відповідача внаслідок обмеження його прав, не будуть достатнім образом збалансовані процедурами, проведеними судовими органами.
ЄСПЛ вимагає, щоб секретні агенти та інші свідки, які можуть дати показання з питання підбурювання, були заслухані в суді й піддані захистом перехресному допиту, або щоб щонайменше були надані вагомі підстави, чому такі дії не були виконані.
Таким чином, ЄСПЛ цією постановою фактично затвердив, так би мовити, «тест» з 2-х частин, який він застосовує для того, щоб відрізнити провокацію від припустимого поводження правоохоронних органів.
Перша частина такого тесту укладається в тім, що необхідно встановлювати, чи був би злочин вчинений, як би не втрутилися владні органи.
Друга частина тесту, викладеного в постанові «Баннікова проти Росії», укладається в оцінці Європейським Судом процедури, у рамках якої була розглянута заява обвинувачуваного про провокацію. При розгляді процедури, що застосовується національними судами, ЄСПЛ бере до уваги, чи могло ствердження про провокацію мати сприятливі наслідки для заявника. Так, ЄСПЛ повинен переконатися, чи володіли національні суди достатніми правами розглянути подібну скаргу у спосіб, який є сумісним із правом на справедливий судовий розгляд. Незалежно від виду процедури, до якої прибігають національні суди, ЄСПЛ вимагає, щоб вона була змагальною, ретельною, всеосяжною й здатною розв’язати питання про провокацію.
Ч. 2 ст. 8 КПК України проголошує: 1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права. 2. Принцип верховенства права у кримінальному проваджені застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» позиція вказаного суду є обов’язковою для виконання і судами першої інстанції України при розгляді судових справ.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що працівники правоохоронних органів вчинили підбурювання до вчинення злочину з метою його викриття.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 8 КПК України,-
ПРОШУ:
1. Розглянути факти справи й вжити необхідних заходів для з’ясування істини з метою визначення, чи мало місце підбурювання з боку органів прокуратури до вчинення злочинного діяння та провокація злочину з метою його викриття.
2. Зробити висновки відповідно до Конвенції.

Захисник обвинуваченого     ………………………..

Завантажити зразок заяви про провокацію злочину